Як Господь Сотворив Жінку
Роялькіт Lyrics

Як сотворив Господь землю, небо, місєць, зорі,
Гори, ліси, звірі, птахи та й воду у морі.
Тоді Господь Сотворитель створив нич та й днину,
Та й на кінечь ше подумав створити людину.

Створив з землі чоловіка, вдунув Духа Свого,
Зняв на ноги, сказав: ""Живи!"" та й пустив живого.
Став чоловік перед Богом, почав говорити:
""Скажи, Боже, нашо мене й шо маю робити""
""Пануй собі, чоловіче, жий собі у раю,
Всі створіння тобі служіт та й слухати мають.
Та й бачить Бог, що ща чогось мужові бракує,
Задумався Святий Господь та й таке міркує.

""Треба їму в їкусь поміч товариша дати,
Шоби було його в смутку комусь розважити.
Най тішиться, але не сам най повеселіє,
Най дружина єго мила теплом єго гріє.""

Та й забракло творчих речей з чого сотворити,
Єк усе це сотворено, з чого це зробити?
Задумався Святий Господь, Творець сонця й неба:
""Я з усього її створю та й трошки із себе"".

Блеснула цвятая думка в Його Творчій волі:
""Мій останній твір назветься ""Жінка"" - цвітка долі"".
Бере Господь від сонечка чар краси й природи,
Сині очі дають глибінь, дають морскі води.

Віддав Господь чоловіку жіночку, їк кралю,
Вони собі милуються з жінкою у раю.
Та й обоє милуються, прославляють Бога,
Аж тут раптом на жіночку упала тривога.

Жінка почала сваритись, з дива виправляти,
Став чоловік перед Богом та й почєв казати:
""Ой, Господи, убий мене, звільни, Боже, з дару,
Бо геть трошки завелику ти дав мені кару.

Ой, Господи, звільни мене, які хоч дай болі,
Лише візьми собі жінку, виратуй з неволі.
Я вже старий, я зігнувся, ходжу, як каліка,
Візьми, Боже, собі жінку, дай ми чоловіка.

Та й взяв Господь собі жінку, не минула й доба,
А чоловік прибігає: ""Де ж та жінка добра?
Віддай, Боже, бо без неї я не можу жити,
Та подаруй, що не вмів я твій твір оцінити"".

Але Бог змилосердився, віддає подругу,
А жіночка не стерпіла за таку наругу.
Стала більше сваритися й дива виправляти,
Став чоловік перед Богом знов почєв казати.

""Ой, Господи, убий мене, звільни, Боже, з дару,
Бо геть трошки завелику ти дав мені кару.
Як я плачу, тоді вона сміється, радіє,
А я радий, тоді вона плаче та ридає.

А Богови того всього було забогато:
""Слухай, каже, чоловіче, жінку мусиш мати.
Бо нарови она має від мене у дарі,
Жити мусит з чоловіком усі віки в парі.

Бо ще такий не вродився, щоб жінку збагнути,
Раз від меду вна солодша, раз гірш від отрути.